План-конспект проведення уроку з предмету
«Захист Вітчизни»
у 10 класі.
Тема: Магнітний
азимут і його визначення. Рух за азимутом.
Мета:
Навчитися рухатися за азимутом,
орієнтуватися на місцевості, та знаходити об’єкти. Розвивати уміння орієнтуватися відносно оточуючих об’єктів. Виховувати
бережне ставлення до навколишнього середовища.
Обладнання: методичні матеріали, компас, схеми маршрутів, топографічні карти,
підручник.
Тип уроку: урок формування та засвоєння нових знань.
Вид уроку: практичний на місцевості.
План уроку: 1. Шикування, доповідь чергового,привітання.
2. Оголошення теми,
мети та завдань уроку.
3. Відпрацювання
основних питань.
4. Поточне опитування.
5.Підведення
підсумків.
6. Домашнє завдання.
Хід уроку:
1.Організаційна
частина - 3 хв.
1)Стройовий тренаж:
- шикування
відділення;
- доклад
чергового відділення;
- вітання з
відділенням.
2. Оголошення теми, мети та завдань уроку–2хв.
3. Основна частина –26хв.
(Відпрацювання основних
питань)
1)
Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання:
- підручник«Захист
Вітчизни» ;
- назвати способи орієнтування;
- як визначити сторони
горизонту за допомогою місцевих предметів.
2) Розповідь вчителя.
Магнітний азимут і його визначення.
Азимут - це кут між площиною точки
спостереження і вертикальною площиною, що проходить через цю точку і спостережуваний
об'єкт.
Залежно від меридіана, від якого здійснюється відлік
кута, розрізняють істинний (астрономічний), геодезичний і
магнітний азимут. Визначається азимут від північного напряму щодо меридіана за
рухом годинникової стрілки від 0 до 360°.
Азимутом також користуються для визначення цілі, орієнтування на місцевості, підготовки даних для артилерійської стрільби.
Для визначення магнітного азимуту на місцевий предмет
за допомогою компаса треба стати обличчям до цього предмету та зорієнтувати
компас. Потім, утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити пристрій
так, щоб візирна лінія проріз-мушка співпадала з напрямком на місцевий предмет,
у цьому положенні підрахунок на лімбу проти показчика у мушки вкаже величину магнітного азимуту
(напрямок) на місцевий предмет.
мушкавіддалений предмет (орієнтир). Напрямок на цей предмет і буде відповідатинапрямку за магнітним азимутом (дивитисьмалюнок).
Для руху за азимутом
необхідно знати азимути з кожного пункту на маршрутіруху та відстаньміж
пунктами руху у парах кроків (для людинисередньогозросту пара кроківдорівнює
1,5м).ціданніготує командир відділення (взводу) та оформлює у виглядісхеми
маршруту аботаблиці.
№п/п
|
Ділянка маршруту
|
Магнітний азимут у град
|
Відстаньу парах кроків
|
1
|
Сарай – вишка
|
80
|
610
|
2
|
Вишка – окремийбудинок
|
88
|
580
|
3
|
Окремийбудинок – окремедарево
|
78
|
850
|
Рух за азимутом
Якщо доводиться пересуватися по незнайомій місцевості - без шляхів,
у лісі, вночі, у тумані, без видимих орієнтирів, а карти немає, то напрям
руху можна визначити за магнітним азимутом по компасу.
Для цього, виходячи із завдання і необхідного напряму
шляху, треба попередньо вибрати маршрут руху і визначити азимут кожної ділянки
шляху - від
одного повороту до іншого, а також відстань, яку треба пройти по кожному з цих
напрямів, щоб вийти до зазначеного пункту. Таким чином, рух за
азимутом полягає в умінні знайти за допомогою компаса зазначений або
накреслений напрям і, дотримуючись його, вийти у потрібний пункт.
Для визначення напряму на місцевий предмет звичайно користуються магнітним азимутом. Ним називають горизонтальний кут, що вимірюється за годинниковою стрілкою від північного напряму меридіана до напряму
на предмет. Він має значення від 0 до 360°.
Щоб визначити магнітний азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, треба стати обличчям до цього предмета і зорієнтувати компас, потім утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити візир так, щоб візирна риска - проріз - мушка збігалися
з напрямом на місцевий предмет. У цьому положенні позначка на
лімбі проти покажчика біля мушки - це величина прямого азимута на
місцевий предмет.
Зворотний азимут - це напрям від місцевого предмета
до свого місцезнаходження. Від прямого азимута він
відрізняється на 180°
Щоб визначити зворотній азимут, треба до прямого кута
додати 180° - у тому разі, якщо він менше 180°, або відняти
180°, якщо він більше 180°.
Під час руху за азимутом потрібно знати магнітні
азимути з кожного пункту на маршруті руху та відстані між
пунктами руху "в парах кроків" - "п.кр."
(у чоловіка середнього зросту два кроки приблизно дорівнюють 1,5 м ). Ці дані командир відділення й
оформляє у вигляді схеми маршруту руху або таблиці.
Коли переходять від одного пункту до другого, то
дотримуються напряму
на орієнтири, а відстань підраховують "у парах кроків". На початкових зворотних пунктах за визначеним
азимутом за допомогою компаса
знаходять напрям руху. В цьому напрямі вибирають і запам'ятовують або більш віддалений орієнтир
(допоміжний), або розміщений ближче до зворотного пункту маршруту руху
(проміжний) орієнтир. Якщо з проміжного орієнтиру не видно зворотного
пункту, то визначають наступний орієнтир.
Уночі як проміжні (або допоміжні) орієнтири
використовують силуети місцевих предметів, вогні, яскраві зірки. Якщо
такої можливості
немає, то компас з вільно опущеною стрілкою весь час тримають перед собою в орієнтованому положенні, а за напрям руху
приймають пряму, що проходить через проріз мушки.
Схема маршруту руху за азимутом
4. Поточнеопитування – 10хв.
-
Що таке орієнтування на місцевості?
- Як орієнтуватися за сонцем і годинником?
- Розкажіть про порядок руху за азимутом.
5. Підведення підсумків – 3хв.
- шикуання відділення;
- нагадування теми та мети
заняття, виділення кращих та гірших.оголошення оцінок.
6. Домашнє завдання – 1хв.
Самостійно
відпрацювати та закріпити вивчений матеріал.
План-конспект проведення уроку з предмету
«Захист Вітчизни» у 10 класі.
Тема: Основні положення МГП (Міжнародного гуманітарного права).
Мета: Ознайомити учнів з ідеєю запровадження, історією формування та основними
засадами міжнародного гуманітарного права. Розвивати навички використання
основних положень МГП, знання громадянських прав та документів, що їх
гарантують. Формувати стійку громадянську позицію. Виховувати толерантне і
співчутливе ставлення до всіх жертв війни. Поглиблювати відчуття патріотизму, мужності і любові до
Батьківщини.
Обладнання:
символіка міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця,
Конституція України, Декларація про права дитини, роздаткові картки для
опитування, картки для самоаналізу роботи учня, картки із ситуативними
завданнями.
Тип уроку: урок формування та засвоєння нових знань.
Вид уроку: урок-семінар із використанням елементів інтерактивного навчання на різних
етапах уроку.
Хід уроку:
І.Організаційна
частина 2 хв.
1.Стройовий тренаж:
а) Шикування відділення;
б) Доклад командира;
в) Вітання з відділенням;
ІІ. Основна частина - 30 хв.
1.Перевірка Д/З: експрес-опитування матеріалу,
вивченого на попередніх
заняттях(тестове опитування теми «профілактика
інфекційних
захворювань».
2. Повідомлення теми уроку.
3. Повідомлення мети уроку.
4. Актуалізація опорних знань та мотивація
навчальної діяльності:
-Що, на вашу думку є
причиною виникнення збройних конфліктів?
-Якої шкоди завдають
збройні конфлікти?
5.
Мотивація пізнавальної діяльності.
Виступ
учителя.
Реалії
сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то в
іншому, а то й у декількох одночасно відбуваються збройні конфлікти. Міжнародне
право не могло стояти осторонь від того, щоб не гуманізувати правила ведення
збройних конфліктів. Тому воно містить комплекс принципів і норм, які
спрямовані на регулювання поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного
права під час збройних конфліктів з метою гуманізації даних правил та
якнайшвидшого припинення конфліктів.
Міжнародне
гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність
принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів.
6.
Вивчення нового матеріалу.
Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права. Окремі звичайні норми міжнародного гуманітарного права з'явилися в глибокій
старовині. Потім вони були закріплені в міжнародних договорах. У цих правилах
поведінки воюючим сторонам наказувалося, як їм слід поводитися по відношенню
один до одного. Наприклад, майже повсюдно існувало правило, згідно з яким не
можна було починати війну, не оголосивши про це попередньо своєму супротивнику.
Міжнародне гуманітарне право як галузь почало формуватися в XIX ст. Фахівці
вважають, що початок міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям
в 1864 р. Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.
Значна роль в цьому належить Швейцарському діячу АнріДюнану, котрий став
основоположником КЧХ. (Демонстрація фрагменту художнього фільму «Червоний хрест
на білому».
Повністю міжнародне гуманітарне право
сформувалося лише в XX ст.
Причому на зміну
звичайним нормам прийшли договірні писані норми. З’явився офіційний термін МГП,
запропонований 1949 року Жаном Пікте.
Джерела і принципи міжнародного гуманітарного
права.
Норми
міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були значною мірою
кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907
рр.. Ці норми в Міжнародному гуманітарному праві
отримали назву «право Гааги».
Основними
законодавчими актами МГП є чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у
Женеві. Вони встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864
році Червоним Хрестом.
Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих бійців на полі бою.
Конвенція про поліпшення долі поранених
і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і
надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка
дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси,
національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і
хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані
про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи,
санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного
майна користуються захистом, і напад на них забороняється.
Друга Женевська
конвенція (1906 року) розширює утримання першої у
зв'язку з Гаазькими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження збройних
сил не тільки на полі бою, але і на морі.
Конвенція про поліпшення долі поранених,
хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на
морі — встановлює правила поводження з хворими та пораненими під час морської
війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі
поранених і хворих в діючих арміях.
Третя Женевська
конвенція (1929 року) ввела нове положення,
установивши, що його умови ставляться не тільки до громадян країн, що
ратифікували конвенцію, але до всіх людей незалежно від їхнього громадянства (не тільки до військових, але і
до цивільного населення).
3 Конвенція про поводження з
військовополоненими — встановлює правила, яких повинні додержуватися воюючі
сторони при поводженні з військовополоненими.
Четверта Конвенція (1949 року) по захист цивільного населення і військових осіб під час війни
була створена для того, щоб установити жорсткі стандарти захисту цивільного
населення в місцях військових дій і на окупованих територіях, а також щоб після
трагічного досвіду Другої Світової війни заборонити військові злочини.
Женевська конвенція 1949 року включає в себе чотири універсальних міжнародних
договори.
Конвенція про захист
цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з
населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.
У 1977 році були
прийняті два додаткових протоколи до Конвенції 1949 року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (протокол І) і захисту жертв
внутрішніх конфліктів (протокол ІІ).
Норми цих
конвенцій, а також двох додаткових протоколів до них 1977 р. у Міжнародному
гуманітарному праві отримали назву «право Женеви».
Істотний
внесок у становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права вніс і
продовжує вносити Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) - неурядова
міжнародна організація. Багато в чому з ініціативи МКЧХ вдосконалюється
Міжнародне гуманітарне право. Члени організації проводять велику практичну
роботу по захисту жертв збройних конфліктів у різних регіонах світу. В Україні
є представництво МКЧХ.
Було визначено статус комбатанта.
Комбатант —
особа, яка входить до складу збройних сил країн, які перебувають у стані
військового конфлікту, і має право безпосередньо брати участь у військових
діях.
Узагальнення вчителем основних
принципів МГП
Узагальнюючим
і головним принципом МГП є принцип гуманізації збройних конфліктів,
тобто під час збройних конфліктів воюючим потрібно в обов'язковому порядку
дотримуватися законів і звичаї війни.
Іншими
принципами Міжнародного гуманітарного права, що випливають з узагальнюючого
принципу - гуманізації збройних конфліктів, можна вважати наступні:
1. МГП має загальну дію, його потрібно дотримуватися
безумовно і за будь-яких обставин.
2. Застосування МГП не означає втручання у внутрішні
справи конфліктуючих сторін.
3. Медичний персонал, транспорт і установи, що мають
відповідні розпізнавальні знаки, недоторканні і нейтральні.
4. Необхідно суворо розрізняти відмінність між
комбатантами і цивільним населенням.
5. Держава зобов'язана як на національному, так і на
міжнародному рівні забезпечити гуманне поводження з особами, які виявилися під
її владою.
6. Забороняється дискримінація за будь-якою ознакою.
7. Серйозне порушення норм МГП - кримінальний злочин, що
підлягає покаранню.
Загальні
принципи тісно пов'язані з основними правами людини.
1.
Кожен має право на повагу, фізичну і психологічну недоторканність, повагу його
честі, сімейних прав, переконань, звичаїв2. Визнання рівності прав перед
законом, та юридичні гарантії. Ніхто не може відмовитися від прав, наданих йому
гуманітарними конвенціями.
3.
Забороняються тортури, принизливі чи нелюдські покарання. Забороняються
репресії, колективні покарання, захоплення заручників. Забороняється напад на
громадянське населення, на зазначені МГП цивільні об'єкти.
4.
Ніхто може бути позбавлений власності незаконним шляхом. Окупанти не є
власниками цивільних об'єктів, а лише можуть розпоряджатися захопленим майном.
Окупаційна влада зобов'язана вживати заходів зі збереження цього майна.
Принципи, якими конфліктуючі сторони мали б керуватися
щодо жертв збройних конфліктів та ведення бойових дій:
1.
Забороняються недозволені види зброї та боєприпасів, методи ведення великої
війни. Не мають розроблятися нові види озброєння, що порушують норми та
принципи МГП чи інші міжнародні угоди.
2.
Воююча сторона не повинна завдавати
супротивнику збитки, несумірні із метою війни, тобто зі знищенням чи
ослабленням військової могутності супротивника.
3.
Забороняються віроломство, тобто симуляція прагнення до переговорів,
використання військової форми противника, знаків ООН, Червоного Хреста та інші
аналогічні методи.
4.
При веденні бойових дій має виявлятися турбота про захист природного
середовища.
7. Закріплення.1. Опрацювання ситуаційних задач
у малих групах.
2. Доповідь про
результати роботи в групах.
3.Повторення
вивченого (метод «мікрофон»).
- Назвіть
основні принципи МГП.
8.Рефлексія (Заповнення
карток для самоаналізу учнів)
ІІІ. Заключна частина - 5 хв.
1.Підведення
підсумків,оголошення оцінок.
2.Домашнє
завдання. Вивчити
параграф 1; Заповнити таблицю «Зміст Женевських конвенцій»; проаналізувати
події на Сході України,записати факти порушення норм МГП; підготувати
інформацію про Міжнародний кримінальний суд.
План-конспект проведення уроку з предмету «Захист Вітчизни» у 11 класі.
Тема: Основи стрільби зі стрілецької зброї:
1.Спостереження за полем бою, вибір
місця для обстрілу.
2.Призначення вихідних установок
(вибір прицілу і точки прицілювання).
3.Вибір моменту для відкриття вогню.
4.Ведення вогню, спостереження за
його результатами.
Мета: Ознайомити учнів з призначенням вихідних установок (вибором прицілу і точки прицілювання)
для ведення вогню з автомата, спостереженням за полем бою, вибором моменту для
відкриття вогню та веденням вогню із спостереженням за його результатами. Розвивати спостережливість дій автоматника в бою. Виховувати бережне
ставлення до військової зброї.
Обладнання: Стенди, плакати.
Тип уроку: Урок формування та засвоєння нових
знань.
Вид уроку: Урок теоретичного викладення матеріалу.
Хід уроку:
1.Організаційна частина - 3 хв.
1) Стройовий
тренаж:
-
шикування відділення;
-
доклад чергового відділення;
-
вітання з відділенням.
2. Оголошення теми, мети та завдань уроку – 2хв.
3. Основна частина – 35хв.
В етапі актуалізації уроку дотримуюсь методики застосування знань і формування вмінь: первинного формування вмінь та творчого застосування знань і
вдосконалення вмінь:
-
зв’язок з
попередніми уроками даної теми;
- уміння самостійно вирішувати проблему;
- визначення розташування місця спостереження та
цілі;
- визначення цілі враховуючи її відстань від
орієнтиру;
- уміння вибору моменту для відкриття вогню та
спостереження за його результатами.
1) Спостереження за полем бою, вибір місця для обстрілу.
Спостереження
за полем бою ведеться в
цілях своєчасного виявлення розташування і дій супротивника. Крім того, в бою
необхідно спостерігати за сигналами і знаками командира і за результатами свого
вогню.
Якщо немає особливих вказівок командира, солдати ведуть спостереження у
вказаному їм секторі обстрілу на глибину до 1000 м.
Спостереження ведеться неозброєним оком. Особливу увагу при спостереженні
треба звертати на приховані підступи. Місцевість оглядати справа наліво від
ближніх предметів до дальніх. Оглядати ретельно, оскільки виявленню
супротивника сприяють незначні демаскуючі ознаки; такими ознаками можуть бути:
блиск, шум, гойдання віток дерев і кущів, поява нових дрібних предметів, зміни
в положенні і формі місцевих предметів і т. п.
За наявності бінокля
використовувати його тільки для більш ретельного вивчення окремих предметів або
ділянок місцевості; при цьому вживати заходів до того, щоб блиском стекол
бінокля не видати місця свого розташування.
Вночі місця розташування і дії супротивника можуть бути встановлені по
звуках і джерелах світла. Якщо в потрібному напрямі місцевість освітлена
ракетою або іншим джерелом освітлення, швидко оглянути освітлену ділянку.
Про помічені на полі бою
цілі необхідно негайно доповісти командиру і правильно вказати їх розташування.
Ціль указується усним докладом або трасуючими кулями.
Доклад повинен бути коротким, ясним і точним, наприклад: «Прямо – широкий
кущ, зліва – кулемет»; «Орієнтир другий, управо два пальці, під кущем –
спостерігач».
При цілевказанні трасуючими кулями провести у напрямі цілі одну-дві короткі
черги.
Вибір
цілі.
Для автоматів найхарактернішими є
жива ціль – розрахунки кулеметів і гармат, групи стрілків або окремі фігури,
які ведуть вогонь з різних положень, а також жива сила на автомобілях,
мотоциклах і т. п. Крім того, з автоматів вогонь ведеться і по повітряних
цілях. Ціль на полі
бою може бути нерухомою, що з'являються на короткий час і що рухаються.
Автоматник в бою веде вогонь, як правило, в складі відділення або взводу,
знищуючи ціль, вказану йому командиром. Тому він повинен уважно слухати і точно
виконувати всі команди.
Якщо автоматнику в бою ціль для поразки не вказана, він вибирає її сам. В
першу чергу необхідно вражати саму небезпечну і важливу ціль, наприклад
розрахунки кулеметів і гармат, командирів і спостерігачів супротивника. З двох
рівних по важливості цілі вибирати для обстрілу найближчу і найуразливішу. При
появі під час стрільби нової, більш важливої цілі, негайно
перенести вогонь на неї.
2) Призначення вихідних установок (вибір
прицілу і точки прицілювання).
Для вибору прицілу і точки
прицілювання необхідно визначити відстань до цілі і врахувати зовнішні умови,
які можуть зробити вплив на дальність і напрям польоту кулі. Приціл і
точка прицілювання вибираються з таким розрахунком, щоб при стрільбі середня траєкторія
проходила посередині цілі.
При стрільбі на відстані до 300 м
вогонь слідує вести, як правило, з прицілом 3 або «П», прицілюючись в нижній
край цілі або в середину, якщо ціль висока (фігури, що біжать, і т. д.).
При стрільбі на відстані, перевищуючі
300 м, приціл встановлюється відповідно відстані до цілі, закругленому до цілих
сотень метрів. За точку прицілювання, як правило, приймається середина цілі.
Якщо умови обстановки не дозволяють змінювати установку прицілу залежно від
відстані до цілі, то в межах дальності прямого пострілу вогонь слід вести з
прицілом, відповідним дальності прямого пострілу,
прицілюючись в нижній край цілі.
Відстань до цілі визначається
окоміром. При цьому відстань до цілі і місцевих предметів визначається по
відрізках місцевості, добре тим, що відобразилися в зоровій пам'яті, по ступеню
видимості і уявній величині цілі (предметів), а також шляхом поєднання обох
способів.
При визначенні відстаней по
відрізках місцевості необхідна яка-небудь звична відстань, яка міцно зміцнилася
в зоровій пам'яті, наприклад відрізок 100, 200 або 300 м, в думках відкладати
від себе до предмету (цілі).
При визначенні відстаней по ступеню
видимості і уявній величині предметів (цілі) необхідно порівняти видиму
величину цілі з що відобразилися в пам'яті видимими розмірами даної цілі на
певних видаленнях.
Якщо ціль знайдена поблизу орієнтиру
або місцевого предмету, відстань до якого відома, то при визначенні відстані до
цілі необхідно на око враховувати її видалення від орієнтиру.
Вночі відстань до освітленої цілі
визначається так само, як і вдень.
При визначенні відстані окоміром
необхідно враховувати наступне:
– уявна величина одного і того ж
відрізка місцевості з видаленням його від автоматника (в перспективі) поступово
скорочується;
— яри, лощини, річки і т. д.,
перетинаючи напрям на місцевий предмет або ціль, скрадають (зменшують)
відстань;
— дрібні предмети (кущі,
каміння, окремі фігури) здаються далі, ніж що знаходяться на тій же відстані
крупні предмети (ліс, гора, колона військ);
— предмети яскравого кольору
(білого, оранжевого) здаються ближче, ніж предмети темного кольору (синього,
чорного, коричневого);
— одноколірний, одноманітний
фон місцевості (луг, сніг, рілля) виділяє і як би наближає що знаходяться на
ньому предмети, якщо вони інакше забарвлені, а строкатий, різноманітний фон
місцевості, навпаки, маскує і як би видаляє що знаходяться на ньому предмети;
— в похмурий день, в дощ, в
сутінки, в туман рас стояння здаються збільшеними, а в світлий, сонячний день,
навпаки, – зменшеними;
— в гірській місцевості видимі
предмети як би наближаються.
Значне відхилення зовнішніх умов від
табличних (нормальних) змінює дальність польоту кулі або відхилює її убік від
площини стрільби. За табличні умови стрільби приймаються температура повітря
+15°С, відсутність вітру і перевищення місцевості над рівнем моря, кут місця
мети не більш 15°.
Відхилення температури повітря від табличної (+15°С) викликає зміну дальності польоту кулі, збільшуючи її при стрільбі в літніх умовах і зменшуючи взимку. Дальність
польоту кулі при стрільбі в літніх умовах збільшується трохи, тому вносити
поправку в приціл або в положення точки прицілювання не слід. Дальність польоту
кулі при стрільбі взимку (в умовах низьких температур) на відстані понад 400 м
зменшується на значну величину (50–100 м), по цьому необхідно при температурі
повітря вище –25°С точку прицілювання вибирати на верхньому краю цілі, а при
температурі повітря нижче –25°С збільшувати приціл на один розподіл.
Поправки в установку прицілу на
перевищення місцевості над рівнем моря і на кут місця цілі враховуються тільки
при стрільбі в горах, якщо відстань до мети більше 400 м.
Бічний вітер робить значний вплив на
політ кулі, відхилюючи її убік. Поправка на бічний вітер враховується
винесенням точки прицілювання у фігурах цілі або в метрах; при цьому відлік
винесення точки прицілювання проводиться від середини цілі в ту сторону, від
куди дме вітер.
3) Вибір моменту для відкриття вогню.
Момент для відкриття вогню
визначається командою командира «Вогонь», а при
самостійному веденні вогню – залежно від обстановки і
положення цілі.
Найвигідніші моменти для відкриття
вогню: коли ціль можна уразити раптово зблизька; коли ціль добре видна; коли
мета скупчується, підставляє фланг або підіймається на повний зріст.
Раптовий вогняний напад на
супротивника, особливо з флангу, проводить на нього приголомшуючу дію і завдає
йому найбільшої поразки.
4) Ведення вогню, спостереження за його
результатами.
При веденні вогню автоматник повинен
уважно спостерігати за результатами свого вогню і коректувати його.
Спостереження за результатами свого
вогню ведеться по рикошетам, трасам куль і по
поведінці супротивника.
Коректування вогню проводиться
зміною положення точки прицілювання по висоті і бічному напряму або зміною
установки прицілу. Точка прицілювання виноситься на величину відхилення
рикошетів або трас убік, протилежну їх відхиленню від цілі. Якщо відхилення
куль від цілі по дальності перевищує 100 м, то необхідно змінити установку
прицілу на один розподіл. Для коректування вогню по трасах необхідно, щоб
стрільба велася патронами із звичайними і трасуючими кулями в співвідношенні:
на три патрони із звичайними кулями один патрон з трасуючою кулею.
Признаками, вказуючими на дійсність
свого вогню, можуть служити: втрати супротивника, перехід його від перебігань
до переповзань, розчленовування і розгортання колон, ослаблення або припинення
вогню супротивника, відхід його або відхід в укриття.
4. Заключна частина - 5 хв.
1. Підведення підсумків:
- шикування
відділення;
- нагадування
теми та мети заняття, виділення кращих учнів,
оголошення
оцінок.
2. Домашнє завдання:
Немає коментарів:
Дописати коментар